AKORD

Далекий грудень 1979 року… Далека та чужа країна Афганістан… Безглузда війна… Скільки смертей, скільки горя за 10 років. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути – треба пам’ятати, а щоб пам’ятати треба знати.
Сьогодні ми зібрались, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах,та поклонитися тим, хто прийшов із війни живим, хоча і з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок. 
Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісті. Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час. 

Кандагар... 
Така страшна, немилосердна спека... 
Повсюди нас чекала небезпека... 
Знову обстріл "душманами" колони... 
Знову підрив, з відлунням у скелясті гори...